На горах. Роман (1875 — 1881), у скороченні

Всі добутки в скороченні цього автора В лісах. Роман (1871 — 1875) На горах. Роман (1875 — 1881)

Від устя Оки до Саратова й далі долілиць права сторона Волги «Горами» зветься. Займаються тут хліборобством і відхожими промислами

Марко Данилич Смолокурів у молодості збирався разом зі старшим братом в один день вінчатися, але Мокей перед тим по невідкладній справі в Астрахань поїхав. Було це по весні, і віднесло його з іншими промисловиками (вони тюленя били) на крижині у відкрите море. З тої пори про нього ні слуху ні духу

Виждавши покладений строк, справив Марко Данилич панахиди по браті й женився на Олені Петрівні, а її подруга, Дар’я Сергіївна, наречена що сгинули, не видав шлюбного вінця, овдовіла

Усього чотири роки прожив Смолокурів з коханою дружиною, з’явилася в них дочка Дунюшка, а під час других пологів і Олена Петрівна й дитина померли

Перед смертю просила вона Дар’ю Сергіївну стати Марку Даниличу дружиною, а Дуне матір’ю. Та дівчинку виховати погодилася, а заміж іти відмовилася

Втратившись сімейного щастя, Марко Данилич торговельним справам повністю зрадився й домігся більших успіхів: років через десять за ним уже більше мільйона значилося. Однак перемінився він при цьому сильно — став владний, скупий, недоступний для всіх подначальних. Єдино, хто його не боявся й любив, — красуня, що підростала, Дуня. Ні в чому їй у Смолокурова відмові не було, і багато дівчинка по доброті своєї душі блага людям приносила. А Дар’я Сергіївна замінила Дуне рідну матір і нічим для себе ніколи не покористувалася, хоча злі мови про неї й сплітали плітки

Прийшла настав час віддати Дуню в «сьогодення ученье». Вирішили відіслати її, як водиться в гарних будинках, у скит, у Манефину обитель, а Дар’я Сергіївна викликалася при ній жити, щоб згодом, коли дівчина вивчиться, чернецтво прийняти

Через сім років вертається Дуня в рідний дім. Компанії в Дуни не трапилося, і пристрастилася вона «божественні» книги читатися

Батько починає подумувати про наречених для улюбленої дочки, але у своєму місті ровни для Дуни не бачить і вирішує поїхати з нею до Макарью на ярмарок

Там знайомиться з ними молодий купець Петро Степанич Самоквасов, і з перших же слів меж їм і Дуней установилася взаємна симпатія

Самоквасов пропонує влаштувати разом із загальним знайомим Дорониним, що приехали на ярмарок із дружиною й двома дочками, розважальне катання по Волзі. Доронин побіжно довідується в Смолокурова, які нині ціни на тюлений жир (сам він цим товаром не промишляє, а запитує для знайомого, молодого саратовского купця Микити Федоровича Меркулова, що ще не прибуло на ярмаркумарко Данилич ремствує, що нині за тюленя баришу не одержиш. Доронин про цьому искренно журиться

У трактирі, де обробляються всі дрібні й великі угоди, Смолокурів зустрічається з першим по рибній частині воротилой Орошиним і іншими видними промисловиками

Марко Данилич і тут скаржиться, що не знає, як бути з тюленьим жиром, зовсім на нього ціна непридатна. Орошин пропонує в нього все купити й поступово набавляє ціну. Смолокурів не розуміє змісту його речення, але отут у розмову втручається молодий купець Митенька Вєдєнєєв, що одержав тільки що звістку з Питера про те, що там чекають великий вантаж американської бавовни, стало бути, тюлений жир, уживаний при фарбуванні тканин, буде користуватися попитом. Розлютований тим, що його хитрість вийшла назовні, Орошин, ляснувши дверима, залишає чесну компанію

Тепер уже Смолокурів раннім ранком відправляється до Доронину й починає поволі випитувати: чи збирається він, маючи доручення на продаж від Меркулова, продавати тюленя? Хоча Смолокурів і догадується, що старий його приятель ладить видати за Меркулова дочка, його це не зупиняє. «Почище оброблю, чим Орошину хотілося мене <…> Друзі ми приятелі із Зіновієм Алексеичем, так що ж із цього?.. Сват сватом, брат братом, а грошика не рідня…»

И к самому Смолокурову є ранні гості — Вєдєнєєв і Самоквасов. За чаєм Самоквасов згадує про горе, що осягло мати Манефу, із чиєї обителі Параша Чапурина відходом вінчалася з Васильем Борисичем, так ще й у великороссийской церкви, нагадує й про задуману прогулянку по Волзі й береться все підготувати «у належній справності».

У другій половині дня Смолокурів з Дуней, сімейство Доронина й Самоквасов з Вєдєнєєвим на багато прикрашеному човні вибралися на вільну воду. Самоквасов, що взяв на себе роль «капітана», пригощає всіх учасників пікніка «волзьким кваском», питвом із замороженого шампанського із соком персиків, абрикосів і ананасів

Дуня, приймаючи склянку від Петра Степанича, від хвилювання вся вогнем запалилася. І сам Самоквасов почуває, що в нього серце тріпотить, але все-таки він зауважує, що між Вєдєнєєвим і дочкою Доронина Наташей теж виникає симпатія. Смолокурів знову починає розмову про продаж тюленя, але Доронин погоджується оформити угоду тільки після одержання згоди від Меркулова, а на це піде тижня дві. Бачить Смолокурів, що підприємство його, мабуть що, і зірватися може, але змінити що-небудь не в нього силах

Якийсь час через до Смолокурову заходить мати Таифа з Комаровской обителі зі звістками про руйнування, що наближається, скитів. Заодно розповідає вона й про тім «соромі», що викликав на обитель шлюб Параші з Васильем Борисичем. Заглянувший на ту годину до Смолокурову Самоквасов побачивши черниць тривожиться: чи не провідали в Комарове про його участь у цьому весіллі? Але комаровские матері, слава богові, ні про що не догадуються

И на жіночій половині Смолокурових свої гості — Горпина Петрівна з дітьми прийшла з Дуней побачити. Дівчина зі слізьми зізнається старшій подрузі, що пробудилася й у її серце любов, милий їй Петро Степанич.

А в Марка Данилича одна турбота, як би Доронина навколо пальця обвести

Меркулов же, ні про що не підозрюючи, пливе на пароплаві до Макарью, чекає не дочекається зустрічі з нареченою й від нема чого робити спостерігає за пасажирами. Обертає на себе його увага середнього років жінка, одягнена в охайне чорне плаття, по всіх прикметах «не із простих». Дізнався він, що це поміщиця Марья Іванівна Алимова.

Говорять про неї, що вона з «фармазонов». «А в чому ихняя віра складається, доподлинно ніхто не знає, тому що в них усе по тайности…»

У місті Меркулова зустрічає Вєдєнєєв, нарешті-те власника, що радує, тюленя гарною ціною. Розповідає він і про невдалий смолокуровской хитрості, і вирішують обоє молодих підприємця самим ніколи так справи не вести. Заодно просить Вєдєнєєв Меркулова допомогти йому висватати Наташу.

Самоквасов прибуває в Комарів і розпитує знайомих скитниць про Фленушке, що у той же самий час веде важку розмову з Манефой. Зізнається Манефа, що Фленушка їй дочка. На відвертість тим же відповідає Фленушка ігумені, говорить про свою любов до Самоквасову й, упевнена, що розсталася з ним назавжди, приймає остаточне рішення стати черницею

Нерадісно останнє побачення Фленушки з Петром Степаничем, відкидає вона його любов, хоча й стратиться про себе, радить женитися на Дуне Смолокуровой і… відразу, у лісі, віддається коханому. Розстаються вони, по слову Фленушки, на три дні — на цей строк призначає вона їхнє весілля відходом. Коли що ж стомився від очікування Петро Степанич у домовлену годину з’являється в келії, зустрічає його велична стругаючи мати Филагрия (це ім’я прийняла Фленушка при постригу) у чорному вінці й у мантії. З розпачу пускається Петро Степанич у розгул, точно у вир кидається

Дійшла звістка про зв’язок Самоквасова із Фленушкой і до Дуни. Не стало в неї інтересу ні до знайомств, ні до розваг, на всі питання батька відповідає Дуня тихими слізьми

Випадок зводить сімейство Смолокурова з тої самої Марьей Іванівною, що на пароплаві Меркулову зустріла. Марку Даниличу лестить увага знатної особи, сподобалася вона й Дуне. Поступово починає Марья Іванівна відкривати дівчині завісу над містичними таємницями «щирої» віри. Від слів своєї нової наставниці Дуня один раз приходить у несамовитий захват і майже непритомніє. Марью Іванівну це лише радує

У селі Фатьянке, що належить Алимовой, спостерігаються якісь дивні сходбища. Чоловіки й жінки в довгих білих сорочках скакають і кружляються, пісні на зразок мирських співають. У Марьи Іванівни тут особливий будинок коштує. У нього, як у міцність, не кожному потрапити вдається. Поживши у Фатьянке недовго, Марья Іванівна відправляється під Рязань, провідати своїх родичів, двоюрідних братів Луповицких, а по шляху й до Смолокуровим заглядає

Дуня несказанно обрадувана її відвідуванням. Просить вона Марью Іванівну роз’яснити незрозумілі місця в містичних стародавніх книгах, що з нагоди сторгував її батько в прихильників хлистовщини, Алимова про ті книги говорить: «Сам Бог їх послав тобі… Бачу перст Божий…»

У цей самий час одержує Марко Данилич цидулку від свого довіреного прикажчика, з якої виявляється, що Меркулов з Вєдєнєєвим, як тільки поріднилися з Дорониним, об’єднали всі три капітали й організували товариство на паях. Незабаром зможуть вони вся рибна справа на Волзі до рук прибрати, а Орошина вони вже зараз у кут загнали, той рве й мече, але підім’яти їх не в силах. Тільки до чи добра це? Меркулов з Вєдєнєєвим по-новому всі організовують, з ними сутужніше, ніж з Орошиним, буде впоратися

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй — » На горах. Роман (1875 — 1881), у скороченні. И в закладках появилось готовое сочинение.